Час рікою пливе


 

Українська народна пісня 

Слова Іван Франко

Музика; Богдан Лепкий

Виконує: Володимир Вермінський

 

Час рікою пливе, як зустрів я тебе,
Як зустрів я тебе, моя пташко,
Довго, довго дививсь, марно очі трудив,
А впізнати тебе було важко.

Ти висока струнка, в тебе руса коса,
В тебе очі сумні, не веселі,
І уста вже не ті, не солодкі такі,
Скажи, хто цілував їх без мене.

Як зустрінеш колись, привітай усміхнись,
Усміхнись, як колись усміхалась,
Хоч пройшли вже роки і ми стали батьки,
Але наша любов не зів’яла.

Як почуєш колись біля свого вікна,
Що хтось плаче і гірко зітхає,
Не вставай, не трудись, не тривож свого сна,
Тільки знай, що тебе хтось кохає.

Я за своє життя море сліз пролила,
Море сліз від тяжкої розлуки,
Я тепер не дитя, як я була колись,
Щоби горю іти прямо в руки.

А у тебе є син, а у мене дочка,
Ох як схожі вони між собою,
То давай же ми їх об’єднаєм навік,
Коли нам не судилось з тобою.

На зелені луги впали білі сніги,
Де з тобою ми часто гуляли,
По дорогах зими йшли закохані ми,
Ясні зорі над нами сіяли.


украинские  песни , музыка, поп музика ,  українські народні пісні , слухати пісні

Іван Франко, український письменник, поет, публіцист, перекладач, учений, громадський і політичний діяч. Доктор філософії (1893), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1899), почесний доктор Харківського університету. Народився 27 серпня 1856 року  у присілку Війтова гора (Слобода)  біля села Нагуєвичі, Самбірського округу, Королівства Галичини та Володимирії.

 

Батько, Яків Франко (1802—1865), був заможним сільським ковалем; мати, Марія з роду Кульчицьких (1835—1872), походила із т. зв. «ходачкової» (збіднілої) шляхти.  За однією із версій, в яку вірив і сам Іван Франко, рід Франків походив від німецьких колоністів. Коли Іванові було дев'ять років (1865), помер батько.  На 16-му році життя Франка (1872) померла мати. Вихованням дітей займалася мачуха.

 

Попри те, що рано залишився сиротою, Іван Франко спромігся здобути ґрунтовну освіту. Спочатку навчався в початковій школі  у сусідньому селі Ясениці. У 1864- 1867  рік Франко навчався у міській школі отців василіян у Дрогобичі (з німецькою мовою викладання), а 1867 вступив до Дрогобицької  гімназії ім. Франца-Йосифа (яка саме тоді переходила на польську мову викладання).

 

1875 року закінчив Дрогобицьку гімназію імені Франца-Йосифа, Заробляв  на життя репетиторством. Зі свого заробітку виділяв гроші на книжки для особистої бібліотеки.

 

У 1870 - 1880 роках, Франко провадив активну журналістську та публіцистичну діяльність. Разом із М. Павликом видавав журнал «Громадський друг» та альманахи «Дзвін» і «Молот» (усі 1878), спільно з І. Белеєм — журнал «Світ» (1881—1882), із гуртком львівського студентства — молодіжний журнал «Товариш» (1888). Співпрацював також у виданнях українських народовців: газеті «Діло» (1883—1886), журналах «Зоря» (у 1883—1886) та «Правда» (1888); багатьох польських та австрійських часописах.

 

1890 роках  став одним із засновників та першим головою  Русько-української радикальної партії (РУРП)  першої української політичної партії, редактором її друкованих органів газет «Народ» (1890—1895), «Хлібороб» (1891—1895), «Громадський голос» (з 1895). Тричі балотувався від цієї партії на виборах до галицького сейму та австрійського парламенту (1895, 1897, 1898), щоразу безуспішно.

 

1893 році у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста В. Ягича захистив дисертацію «Варлаам і Йоасаф, старохристиянський духовний роман і його літературна історія» і здобув учений ступінь доктора філософії, однак до викладання на кафедрі української словесности Львівського університету, що звільнилася по смерті О. Огоновського, допущений 

 

1906 році отримав звання почесного доктора Харківського університету. Знаком визнання помітної ролі Франка в національно-культурному відродженні стало урочисте відзначення 25-літнього (1898) та 40-літнього (1913) ювілеїв його творчої діяльности.

 

Проте останнє десятиріччя Франкового життя минало переважно в самоті,  фізичних і психологічних стражданнях. Уже від 1900 року  з періодичними загостреннями протікало психічне захворювання дружини письменника, яка час від часу проходила курси лікування в клініці для душевнохворих. Починаючи з 1908 року, і сам Франко страждав від тяжкої психофізіологічної недуги, ( інфекційний ревматоїдний поліартрит) у наслідок якої мав деформовані й паралізовані руки. Це значно утруднило йому продуктивну літературну й наукову працю, якої він, одначе, не припиняв до самої смерті.

 

Іван Франко помер 28 травня 1916 року, о 16-й годинію