Сніги сніги


Слова: Олександр Смик

Музика: Олександр Смик

Виконує: Володимир Вермінський

 

Не плакав, не боявся, не жалівся,

Не бачили тремтячої руки.

Мені було шістнадцять, як з криївки,

Немов щеня, виймали ястребки.

 

А далі – ешелони, дикі вежі,

Колючий дріт етапних таборів,

Ведмежий край, за небокрай – безмежжя,

Де кожен погляд свічкою горів...

 

Приспів:

Сніги, сніги... Червоне, чорне, біле...

Сибірських рік закуті береги...

Сніги, сніги мене заговорили

Усе життя спокутувать борги.

 

Скулили пси, і кулі голосили,

Якщо є диво – це одне із див:

Не знаю, де набралась вовча сила,

Не відаю, як тільки я дожив...

 

Не плакав, не боявся, не жалівся

Від тих часів студеної пори.

Старий я, щоб іти тепер в криївки,

Та знову розпинають прапори...

 

Приспів.

 

Не плакав, не боявся, не жалівся,

Не бачили тремтячої руки.

Мені було шістнадцять, як з криївки,

Немов щеня, виймали ястребки.

 

Приспів.

 

Сніги... Сніги...


Володимир Вермінський - Віють вітри

Володимир Вермінський - Віють вітри

Олександр Смик -Біографія