Чарівна Скрипка


Українська народна пісня 
Слова: Юрій Рибчинський  
Музика: Ігор Поклад
Виконує; Ніна Матвієнко

 

Сіла птаха білокрила на тополю,
Сіло сонце понад вечір за поля.
Покохала, покохала я до болю
Молодого, молодого скрипаля.

Покохала, зачарована струною,
Заблукала та мелодія в гаю.
В гай зелений журавлиною весною
Я понесла своє серце скрипалю.

Йшла до нього, наче місячна царівна,
Йшла до нього, як до березня весна.
І не знала, що та музика чарівна
Не для мене, а для іншої луна.

Сіла птаха білокрила на тополю,
Сіло сонце понад вечір за поля.
Покохала, покохала я до болю
Молодого, молодого скрипаля.


Пісня - Ой не світи мiсяченьку

Українські рок-поп гурти


Матвієнко Ніна Митрофанівна, народилась 10 жовтня 1947 року,  в селі Неділище, Ємільчинський район, Житомирська область, українська співачка, народна артистка України з 1985 року. Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, з 1988 року, Герой України. Член Спілки кінематографістів України з 1989 року. Має доньку Антоніну, теж співачку.

 

Була п'ятою дитиною в селянській сім'ї Митрофана Устимовича та Антоніни Ільківни Матвієнків, загалом у родині було 11 дітей.

 

З 4 років доглядала молодших братів і сестер, пасла худобу, одного літа навіть «наймитувала» у дядька Архипа в сусідньому хуторі Гонорино. «Я в такій сім'ї народилась, — зізнавалася співачка, — що в дитинстві нічого людського не бачила. Тільки й свята, коли тато не був п'яним і вони з мамою співали…».

 

Мати, Антоніна Ільківна, мала співочий талант, могла співати в три, навіть у 4 голоси. Наприкінці 1970-х років Ніна Матвієнко записала диск із материними піснями.

 

Родина жила бідно. Щоб якось полегшити собі життя, батьки вирішили віддати Ніну до інтернату. 11-літня дівчинка мала добрий характер, легко сходилась з людьми. Мати вважала, що їй легше, ніж іншим дітям, буде перенести розлуку з родиною. З 1958 року Ніна навчалася в школі-інтернаті селища Потіївка Радомишльського району. Це було нелегке випробування, один із вихователів карав її за найменшу провину, годинами тримав у кутку на колінах, загадував виконувати найважчу роботу.

 

Потіївська школа-інтернат була восьмирічкою, тож до 9-го класу Ніну Матвієнко перевели до Коростеня. У коростенській школі-інтернаті займалася легкою атлетикою й акробатикою, співала пісні Людмили Зикіної. У 9-му класі закохалася у вчителя Івана, проте через негідну поведінку згодом його покинула.

 

Одна з викладачок, Людмила Іванівна, порадила Ніні професійно зайнятись співом і спробувати себе в Українському народному хорі ім. Г.Верьовки. Дівчина справді відвідала вокальну студію при хорі, але, закінчивши інтернат, довелось влаштувалася на коростенський завод «Хіммаш». 

 

Спочатку працювала табельницею, потім ученицею кранівника, згодом була переведена копіювальницею. Почувши, що в Житомирі набирають дівчат до участі в естрадному вокальному ансамблі, приїхала на проби до обласного центру. В Житомирській філармонії дійсно створювали жіночий вокальний гурт. Але автентична манера виконання Ніни Матвієнко ніяк не в'язалися з колективним естрадним співом, і їй чемно відмовили,проби вдало пройшла інша майбутня українська співачка Раїса Кириченко.

 

Але бажання співати було таким сильним, що 1966 року Ніна таки записалася в студію Хору імені Григорія Верьовки. З 1968 року, по закінченні вокальної студії при хорі вона стала його солісткою.

 

1975 — закінчила Київський університет.

 

Співачка веде активну концертно-гастрольну діяльність, яку вона почала ще з 1967 року. Ніна Матвієнко з великим успіхом гастролювала в Мексиці, Канаді, США, Чехії, Польщі, Фінляндії, Кореї, Франції, країнах Латинської Америки. У її творчому репертуарі платівки із записом українських народних пісень, аудіокасети, компакт-диски із записом різних за жанром творів.

 

У 1966-1991 була солісткою вокальної студії при Державному заслуженому українському народному академічному хорі імені Григорія Верьовки. 

 

У 1971 співачка одружилася з молодим художником Петром Гончарем — сином відомого українського скульптора, художника і збирача старожитностей і українського вжиткового мистецтва Івана Гончара. Петро вперше побачив Ніну та почув її голос на концерті в Києві в 1968 році. Вже тоді він сказав, що Ніна буде його дружиною, згодом їх познайомив Лесь Харченко із квартету «Явір».

 

У 1972 народився Іванко, за ним Андрійко, а потім Антоніна. Сини пішли шляхом батька. Обидва вони талановиті художники з власним мистецьким почерком і світобаченням. У 2005, досягнувши віку Христа, син Іван зробив несподіваний крок, він вирішив піти в ченці і здійснив постриг. Антоніну все частіше можна зустріти на великих сценах. Вона продовжує справу матері. На ювілейних концертах, присвячених 60-літтю Ніни Матвієнко, Антоніна співала разом з Ніною