Гаєм гаєм зелененьким.

 Олекса Довбуш
Олекса Довбуш ( Довбущук )

Олекса Довбуш народився  в селі Печеніжин у 1700 року, народний герой, керівник народних повстанців - опришків у 1738—1745 роках. Постання опришків  відбувалось в  Галичині і оспіване в багатьох піснях і легендах.

 

 Очолюваний Довбушом загін мав чисельність від 30 до 50 чоловік. Загін займався набігами на поміщиків  і в них відбирав майно і роздавали бідним, тому цей рух був підтриманий місцевим селянством.

 

Загін Довбуша діяв вісім років - аж до його смерті. Про силу його загону свідчить один промовистий факт: головнокомандувач усієї Польщі Йосиф Потоцький вирушив сам на Гуцульщину на чолі двох із половиною тисяч вояків на придушення повстанського руху. Горами постійно нишпорив загін полковника Пшелуського зі 150 вояками, який роками вистежував Довбуша. Співвідношення військових сил було один до сотні.  Не дивлячись  на таку силу  Довбушу  удавалось уникати прямих сутичок з військами  і з’являвся у найнесподіваніших місцях не тільки Івано Франківщини, Буковині, Закарпатті чи Львівщині, а й навіть Тернопільщині.

 

Загинув Олекса Довбуш від рук чоловіка своєї коханки.  Олексу Довбуша  24 серпня 1745 року застрелив  Штефан в селі Космачі.  За іншою версією Штефан застрелив  Довбуша коли той  у ночі намагався зайти в його хату.

 

Пісня «Ой під гаєм зелененьким»  була записана  в 1908 р. від Івана Синютовича з села Зелена, Надвірнянського району, Івано-Франківської області. Надруковано було пісню в етнографічному збірнику «Народні оповідання про опришків».   Збірник  було видано Науковим товариством  імені Шевченка», т. XXVI, Львів, 1910 році, стор. 44—45.

 

 

Українська народна пісня

 

Гаєм гаєм зелененьким

Ходить Довбуш молоденький.

 

Він на ніженьку налягає,

Топірцем ся підпирає.

 

За мнов хлопці, свистом-свистом,

Западає стежку листом.

 

Щоби Кути не минути,

Тай до тітки повернути.

 

Через Кути тай до тітки.

До Штефанової жінки.

 

Добрий вечір Штефанова,

Чи вечеря вже готова?

 

Ой вечеря не готова,

Бо Штефана нема дома.

 

Штефан пішов на роботу,

Повернеться у суботу.

 

Чи будеш нам відкривати?

Чи самим ся добувати?

 

В мене двері тисовії,

В мене замки сталенії.

 

Не поможуть замки твої,

Як підставлю плечі свої.

 

Довбуш начав налягати,

Стали двері ся ламати.

 

Довбуш двері відкриває,

Штефан тіка вже стріляє.

 

Як устрілив в праве плече,

 Із лівого кровця тече.

 

Бо знав добре поціляти,

Довбуш буде помирати.

 

Ой, ви, хлопці, ви, молодці,

Беріть мене на топорці.

 

Беріть мене на топори,

Занесіть мя в чорні гори.

 

Там родились тато й мати,

Там я буду спочивати.

 

Штефанові дайте мірку,

Бо я любив його жінку.

 

Сріблом-златом поділіться,

Та й на мене не дивіться.