Партизани

Слова: Олександр Шевченко   Музика: Олександр Шевченко

Коли запала тиша на землі, Європа тішилась, отримавши свободу, Та довго ще вела важкі бої Маленька армія великого народу. Їх не вітали сурми й барабани, Втирала мати очі рукавом, Ішли безвусі хлопці в партизани, Аби не жити на своїй землі рабом. І кожен знав, що орденів не буде, Що обеліски ще не скоро їм поставлять, Що обіллють помиями і брудом За тридцять срібняків їх рідні браття. І кожен чув, як стукотять вагони Через мости небачених річок, Сибірськими снігами ешелони Дружин, батьків і навіть діточок. І кожен бачив як горіла рідна хата, Хоча по радіо скінчилася війна, І сивого з медалями солдата, Сп'янілого від крові і вина. Не треба сліз, обдурений народе, Пройшли роки, тепер побачив ти, Що не буває справжньою свобода, Якщо її на танках привести. У багатьох тепер на серці камінь, Багато слів високих і пустих, Нема хрестів над їхніми кістками, І нікуди нам квіти принести. Нема хрестів над їхніми кістками, І нікуди нам квіти принести...